Персоналії
ВОЛОДИМИР ЛИС – український журналіст, драматург, письменник.
«Стара холера»
Єва була найвродливішою дівчиною в селі, але чоловік, якого вона покохала на все життя, одружився з її сестрою Павлиною. Єва поламала їхній щасливий шлюб… А на старість лишилася самотньою. Як і Адам, що все життя до нестями любив чужу дружину. Друзі Адама, колишні хулігани та відчайдухи, «дідусі-розбійники», вирішують одружити цих двох. Та як звести упертих самітників? Тим часом у великому місті Ліза, онука Павлини, будує своє життя разом із коханим Степаном. Однак, здається, вона втрапила у велику халепу… І тепер спалахне боротьба двох молодих за своє щастя, і несподівано в цю боротьбу втрутяться не такі вже й прості діди з поліського села…
"Соло для Соломії" – роман про трагічні роки XX століття, нелегку жіночу долю та задушене кохання. Жінка, переживши на своєму шляху щирі пориви любові та водночас розчарування, боротьбу за своє щастя та біль поразки, зуміла не зачерствіти душею, не дивлячись ні на що. Крізь долю Соломії вимальовується портрет багатостраждального українського народу в реаліях 20-го ст. Докладний життєпис героїв допомагає пізнати всю красу і різноманіття побуту та звичаїв Полісся. І йдеться також про організацію колгоспів, відправлення в Сибір, здобуття незалежності. Кожна з цих подій голосно відгукувалась у долі народу й особливо тісно перепліталась із життєвою стежкою Соломії.
У сюжетному плані роману спочатку демонструється юна наївність дівчинки, яка згодом зіграла проти неї. Подорослішавши, вона мусила вибирати між двома парубками. Однак, як з'ясується згодом, мусила пізнати, як це жити з некоханим чоловіком, потайки втікала до своєї справжньої любові. Але війна вкрала у жінки обох чоловіків. Уже через декілька років, всіма любима, проте, далеко не юна, зустріла молодого партійного діяча, який став лише батьком її донечки, але аж ніяк не чоловіком, бо перелякався, що стосунки із «западенкою» поставлять хрест на його кар'єрі. Опісля був ще один «коханий», який покинув Соломію вагітною. Так вона і жила, допоки не одружилась із чоловіком, який мав четверо дітей, проте, коханням це не назвати, лише спільні життєві труднощі звели їх. До кінця життя героїня роману так і не пізнала справжнього сімейного щастя, однак добре знала, що таке війна, голод, втрата коханого та що означає бути покинутою. Незважаючи на все це Соломія все ж залишалася тією наївною дівчинкою, в якій було достатньо любові та ніжності для всіх.
Роман «СТОЛІТТЯ ЯКОВА» — своєрідний епос-біографія одного поліського українця, який за свій столітній вік пережив п'ять держав: Російську імперію, УНР, Польщу, гітлерівську Німеччину, сталінський СРСР. Доживши до держави Україна, він опинився перед лицем і родинної, і національної драми, яка була запрограмована катастрофами XX століття.
У сюжетному плані дія роману відбувається мовби в трьох площинах — протягом останнього столітнього року поліського селянина Якова з села Загорани, за п’ять років до того, коли він рятує наркоманку Оленку, яка забрела в його село, і впродовж майже цілого двадцятого століття. Дитяче кохання, викрадення коханої, що стала чужою нареченою, служба у Війську Польському, кохання до польської шляхтянки, війна з німцями, полон і знову війна, велика і особиста трагічна українсько-польська різанина, драматичні повоєнні події. Селянин усе столітнє життя мешкає у своїй старій хаті на Волині, чекає листа від нещодавно порятованої ним Оленки і приїзду на столітній ювілей сина Артема.
***
«КРАЇНА ГІРКОЇ НІЖНОСТІ». Три жінки, три нелегкі долі, три шляхи до кохання...
У неї було дивне ім`я і дивовижна доля. Даза, дочка радянського чиновника, у 30-х роках пройде пекло дитбудинку, а після війни опиниться у вирі повстанської боротьби. Її донька Віталія, витончена естетка, покохає кримінального авторитета. Онуці Олесі в наш буремний час теж доведеться боротися за кохання...
***
МИРОСЛАВ ДОЧИНЕЦЬ – український письменник, журналіст, видавець. Член Асоціації українських письменників (з 2003 року). Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2014 року — за романи «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» та «Горянин. Води Господніх русел».
У літературу активно увійшов з 1980-х років як новеліст, есеїст та автор влучних афоризмів. Як вважає сам автор, саме новела (улюблений жанр письменника) навчила його «афористичності, ощадливості й наповненості фрази, «зернистості» письма». Окремими виданнями вийшли його книги «Гірчичне зерно» (1989), «Оскал собаки» (1991), «Мукачево і мукачівці» (1994), «Мункачі з Мукачева» (1995), «Він і вона» (1996), «Гра в ляльки» (2003), «Куфрик з фіглями» (2003).
Деякі оповідання та повісті М. Дочинця друкувалися в журналах та альманахах. Афористичний набуток митця представлений книгами «Роса на фігових листках» (1995), «Дами і Адами» (2002), «Аукціон зубочисток» (2007), у співавторстві – «Карпатський словоблуд» (2004) і «Карпатський блудослов» (2005).
Перша книга-порадник, яка стала справді відомою серед аудиторії, «Многії літа. Благії літа. Заповіді 104-річного Андрія Ворона – як жити довго в щасті і радості» (2010 р.) ввійшла до шістки найпопулярніших видань за рейтингом «Книжка року-2010».
Проте дана книжка не стала єдиним «шедевром» письменника, і за нею послідували інші твори, популярність яких навіть перевищила за рейтингами усі попередні. Закінчуючи роман «Вічник. Сповідь на перевалі духу», Мирослав Дочинець розпочав роботу над романом «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» (2012 р.). А вже у 2013 році у світ вийшла книга «Горянин. Води Господніх русел» про героя, загубленого в карпатських хащах, відкинутого світом і долею. Ці три останні книги письменника можна назвати трьома духовними братами.
Про свою творчість Дочинець каже таке: «Кожного разу, починаючи книгу, до кінця я навіть не знаю, чим вона закінчиться. Чесне слово! Я живу серед своїх героїв, вони ведуть мене за собою та щоразу чогось вчать. Тобто кожен роман — це конспект певного духовного піднесення».
«ГОРЯНИН» – це незбагненна історія про дивовижного чоловіка, який несподівано втрачає все і починає свою щоденну боротьбу за кожну п`ядь родової землі, кожну крихту родового скарбу. Ця книга – про «стяжання духу», мудрість любові, про пам’ять серця, силу терпіння і високість людської душі. І про те, що кожен наш день – це сходження до чогось і спуск у нікуди...
А ще між рядками цього роману буяє джерельний нурт стихії Карпатського Світу.
«СВІТОВАН» – це книга повна захоплення і любові. У ній розповідається про мандри в горах із мудрецем Андрієм Вороном, якого вже встигли назвати українським Сократом. Він жив, як дихав, власним життям явив спроможність бути – вільним у світі, який ловить і поневолює людину. Для сучасної, заблуканої серед штучних міражів людини світло його досвіду постає опорою для порятунку. Між рядками щирого письма живе горний дух, нурт живої природи, правда первісної оселі.
«СИНІЙ ЗОШИТ» – це книга крихти одкровень, спостережень, зауваг і мудрих приписів, «кристали днів світящих» чоловіка великого вродженого обдарування і світотворчого вишколу, якого називали незнищенним стариком», карпатським Сократом, Вічником і Світованом. За сто літ він світ перейшов уздовж і впоперек, торуючи дорогу до самого себе. Ці записи – те, що не ввійшло ні до Заповітів, ні до Сповіді на перевалі духу, ні до Штудій під небесним шатром.
«РОЗРАДА - ГОРА» – продовження циклу («Многії літа. Благії літа», «Вічник», «Світован», «Синій зошит») про дивовижного карпатського старця Андрія Ворона. У ній - крихти його мудрих роздумів, спогадів, передбачень, одкровень і порад, як жити довго в здоров'ї, щасті, спокої і радості. Себто філософія життя для кожної людини і на кожен день.
***
"Роман «КРИНИЧАР» відкриває незглибимий вимір народної традиції, української звичаєвості. Це проявляється у мові твору, глибинному знанні звичаїв, пошані до народної мудрості, любовно визбираній по крихті, умінні прозирнути і показати душу окремої людини, як живої частинки світової душі. Втім, аргументувати такі речі мені хочеться найменше. Я відчуваю, що «Криничар» - велика книга і все. Коли людина звідує надих Вищої сили, то з нею стається якась переміна. Аналізу такі речі не піддаються. Душу цього роману можна відчути тільки душею. Хоча це не тільки роман серця, а й розуму…
«Криничар» – це вмістилище мудрості. І єврей Мордко, і маляр Жига, і Божий Симко, і старий гончар Галас, і Данило-копач, і китаєць Лінь та, власне кажучи, всі інші говорять виважено, образно, вагомо, велемудро. Через них автор творить свою реальність, як і має робити справжній митець. Якби він скотився до голого наслідування минувшини, то ми отримали б ще один (може, і добрий) історичний роман, яких немало в нашій літературі. Але він вийшов поза межі часу, став над ним. Та й простір тут - досить умовна річ, хоча географічні назви виставляються на щит, і ті країна та міста, в які доля закидає героя, змальовані колоритно і зримо. Але якимось дивним чином М. Дочинець зсунув часові пласти і розмив відчуття простору, може, це вдалося тому, що й сам мандрував шляхами Овферія Криничаря і писав то в Мукачеві, то в Будапешті, то у Відні, то в Єгипті, то в Єрусалимі, то в гірському селі… а насправді був на небі чи, точніше, – носив небо у грудях. Жив життям свого героя і водночас проживав своє життя. Герой роману вів діаріуш, а автор свій - денник, і обидвох не зміг спіймати лихий час, хоч проводив через голодні халупи, ядучі псарні, глухі в’язниці, ясирницьку неволю, дику пустелю… Їх провідником і добрим янголом-охоронцем була Мудрість".
Петро Сорока, письменник, кандидат філологічних наук
Роман «МАФТЕЙ» - «Книга під назвою «Мафтей. Книга, написана сухим пером» написана з духу протесту», – пише автор.
Події відбуваються наприкінці 19-го століття. Протягом року в Мукачеві зникло 8 дівчат. Зникали безслідно. І ось коли трагедія зачепила тогочасного бургомістра, то почали щось шукати. Звернулися до чоловіка, який жив у Мукачеві. Чоловік цікавий, вів відлюдний спосіб життя. Його послугами користується угорська знать. І він погоджується зайнятися розслідуванням, своїми, так би мовити, нетрадиційними методами. Але це лише канва роману. А навколо того розвиваються дуже цікаві важливі, глибинні речі. Він не стільки шукав тих дівчат, як себе в цьому світі. Крім того, ця історія дуже романтична.
"ІСТОРІЇ" - це реальні історії про реальних жінок і чоловіків. Історії служіння меті і мрії, історії духовного пошуку, а нерідко й духовного подвигу. Немає секрету щастя і хисту. Немає загадки долі. Є загадка любові. І ці люди все життя розгадували її. І служили їй - любові до людини, до Бога, до природи, до ремесла, до мистецтва...Люди звичайні і водночас незвичайні у своїх високих устремліннях.
Крім того, ця книга є спробою торкнутися таїни таїн, дару, що зветься - Кохання. І як воно осявало життя відомих, харизматичних людей. Навіть великих кохання робить слабкими і вразливими, позаяк руйнує укріплення, які ми зводимо довкола своїх сердець. Для одних - це пломінець свічі, для інших - рушійна стихія, що перекраює знакову особистість, а з нею нерідко - і хід історії людства.
***
ЛЮКО ДАШВАР (справжнє ім’я Ірина Чернова) – українська письменниця, сценарист, журналіст. Лауреат літературної премії Коронація слова: у 2007 році роман «Село не люди» здобув ІІ премію та премію «Дебюту року» від книжкового порталу «Друг Читача», у 2008 за «Молоко з кров’ю» (або «Примха») стала дипломантом конкурсу, а 2009-го її роман «Рай. Центр» отримав диплом «Вибір видавців».
Письменниця створює романи на теми життєвих історій. Пише так гостро й пронизливо, психологічно й чуттєво, що торкається струн душі кожного. Її книги «Село не люди», «Молоко з кров’ю» «Рай. Центр», трилогія «Биті є», «Мати все», «На запах м’яса»та новий роман «ПоКров» є лідерами продажу в усіх українських книгарнях.
Роман «ПоКров» – виданий у 2015 році видавництвом Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля». Це – родинна сага семи поколінь, події якої охоплюють часи козацтва та революції гідності в Україні.
В основі сюжету роману – доля семи поколінь нащадків багатого хорунжого Яреми Дороша, який згрішив, закохавшись у юну Перпетую, і помер, не дочекавшись народження плода цієї злочинної любові.
Ображена дружина проклинає рід Дорошів, сподіваючись, що щастя та продовження в нащадках матиме лише гілка її сина, законного спадкоємця. Однак Перпетуя, котру життя закидає з Чернігівщини аж до Канади, вирішує інакше: зібрану ціною тяжких нестатків скриню із золотом вона заповідає нащадкам обох гілок роду Яреми. Минули роки.
У наш час Мар’яна переживає буремні події в країні і сімейну трагедію. Серед виру пристрастей вона зненацька дізнається, що в банку Канади їй належить величезна сума. Та не це турбує дівчину — ще більше хвилює її зустріч із дивним хлопцем Ярком…
Це роман про владу минулого над майбутнім, про кохання і смерть, та про споконвічну війну людини за право бути собою.
Роман «Ініціація»
Як швидко може змінитись життя? Звичайна дівчина і один сон, який змінює усе. Замість буденних справ, роботи та звичного існування – нові маршрути, люди і питання. Пошук себе, гармонії, щастя і випадкова зустріч з Блеком. З тим, хто стане відправною точкою нелегкого шляху. І селянин Перегуда, який займається господарством, сирами та сином.
Життя собі пливе, поки поряд не з’являється стара баба, що несповна розуму. Перегуда дає собі слово знайти хоч якісь відомості про цю жінку, але ще не знає, чого це йому коштуватиме. Тож… як швидко може змінитись життя? Чи зможуть герої пройти ініціацію на право вважати себе людьми?
Досить традиційна історія для Люко Дашвар. Вир неймовірних подій, зради, кохання, таємниці та скелети у шафах. Закручений сюжет, реальні, як відмічає авторка, події та своєрідні персонажі. Згадки про АТО… Шок, страх та екшн – іноді дивуєшся, невже люди здатні на щось подібне? Різні історії, що повільно і поступово сплітаються в один логічний ланцюжок. І все це на вулицях Києва.
